Прогулююсь причалом в Одеському порту⚓️
Вітер дме завжди не туди, куди морякам треба. Чайки як прес-служба: завжди в темі
І ось чую: сидять дві чайки, ділять повітря та новини.
- Чуєш, – каже одна, – за останні пару днів чайкам масово почали прилітати відмови у схваленні стажу. На підтвердження дипломів реальної чайки.
- Та ну? – Відповідає друга. — Це ж не відмова, це переосмислення досвіду.
Ти думав, що ти плавав? Ні, ти просто знаходився поряд із морем.
Я стою, слухаю. Думаю: адже у нас як… Шторм — за розкладом, вахта — за хвилинами, а стаж — за настроєм. Сьогодні стаж є. Завтра стажу нема. Післязавтра стаж знову є, але вже не той, а «уточнений», «перейменований» і «що підлягає повторному розгляду в порядку живої черги».
І тут чайки переходять до головного — економіки.
— Ми за це, — каже перша, — хочемо по 500 зерен із дзьоба.
— Із кожної морської чайки? – Уточнює друга.
- Звичайно! Ми звикли: щоби щось підтвердити, треба чимось підкріпити.
Друком, підписом… чи зерном.
Розумієте, яка тонкість: чайка вона не шкідник. Чайка – це реалії нашого життя та процесу.
Причому процес, який і так іде… але в інший бік.
Правда це чи ні?
Не знаю.
Але по Одесі чутки — як чайки:
якщо вже прилетіли, то десь поруч хтось щось викинув.
Дізнаємось скоро. 🕊️⚓️
Автор: Одеський лоцман: